С. Провадження щодо повернення позички на перевезення вантаж гуманітарної допомоги

1. Кримінальне розслідування шахрайства

36.У липні 1999 року заявник позичив 130 000 гривень панові В. і панові Р., які були керівниками місцевих неурядових організацій. Вони попросили надати їм позичку нібито для перевезення вантажу гуманітарної допомоги (одягу та взуття), наданої американським благодійним фондом, хоча згідно з відповідними документами всі витрати на транспортування покладалися на фонд. Згодом заявникові повернули приблизно одну третину позички разом з 4000 кг речей з гуманітарного вантажу, які він розмістив у будинку, розташованому на вулиці Д., і згодом здав міліції.

37.У грудні 1999 року заявники звернулися з кількома скаргами, вимагаючи притягнення пана В. і пана Р. до кримінальної відповідальності за вчинення шахрайства, від якого, за твердженням заявників, вони потерпіли, оскільки ті так і не повернули їм грошову суму, позичену у заявників для перевезення вантажу гуманітарної допомоги. Згодом, 21 квітня 2000 року, прокуратурою м. Дніпропетровська було порушено кримінальну справу щодо розслідування обставин транспортування та розподілу зазначеного вантажу. Стверджуваних виконавців цього злочину допитували під час розслідування як свідків.

38.Хоча відповідно до наданих матеріалів панові В. і панові Р. не було пред’явлено обвинувачення, 28 квітня 2000 року заявника було визнано в цьому провадженні потерпілою стороною, а згодом (у вересні 2001 року) — цивільним позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, заявницю було допитано лише як свідка.

39.30 жовтня 2000 року провадження у справі було припинено з огляду на відсутність ознак вчинення злочину стосовно потерпілої сторони.

40.26 грудня 2000 року Генеральна прокуратура вказала на необхідність відновлення провадження у справі.

41.За період з квітня 2000 року до лютого 2004 року слідчі органи опитали численних одержувачів згадуваної вище допомоги, а також посадових осіб, які займалися її розподілом; призначили кілька фінансових експертиз, організували збір інформації від американської донорської організації та перевірили кілька томів документів стосовно розподілу допомоги.

42.Пан В. і пан Р. підтвердили, що одержали зазначену грошову суму від заявника, але стверджували, що частину вони повернули готівкою. Решта суми, на їхню думку, становила ціну, сплачену заявником за придбання частини вантажу. Заявник мав намір продати його з метою отримання прибутку, попри те що він знав про законодавчу заборону продажу гуманітарної допомоги та про офіційне зобов’язання американського фонду взяти на себе всі транспортні витрати. Заявник одержав свою частину вантажу в жовтні 1999 року, відтак пан В. і пан Р. уже виконали свій цивільно-правовий обов’язок у цьому зв’язку.



43.Заявник, зі свого боку, заперечував названу точну суму виплаченої йому готівки і стверджував, що він ніколи не мав наміру продавати ці речі. Він лише погодився розмістити частину вантажу на зберігання як гарантію повернення решти боргу.

44.10 лютого 2004 року слідство дійшло висновку, що обставини справи потребують розслідування можливого зловживання з боку пана В. і пана Р. своїми повноваженнями з вирішення питань, пов’язаних з вантажем гуманітарної допомоги. Що стосується їхньої причетності до вчинення шахрайства стосовно заявника, то 11 лютого 2004 року було винесено постанову про закриття кримінальної справи з огляду на відсутність складу злочину та з огляду на цивільно-правовий характер спору, що виник між сторонами. Обоє заявників оскаржили це рішення. Рішеннями судів трьох інстанцій від 27 травня і 20 вересня 2004 року та 24 травня 2005 року у задоволенні скарг заявників було відмовлено.

45.Тимчасом 19 липня 2005 року провадження у справі було відновлено згідно з вказівкою Генеральної прокуратури і, зрештою, припинено 28 грудня 2006 року, по суті, на тих самих підставах, що й раніше. Апеляційні скарги заявників на постанову про припинення провадження у справі були відхилені судами трьох інстанцій.

2. Провадження за позовною заявою заявників до пана В. і пана Р.

46.У березні 2002 року заявники подали до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву про стягнення з пана В. і пана Р. боргу та компенсацію моральної шкоди.



47.11 квітня 2006 року Жовтневий суд залишив їхній позов без розгляду, посилаючись на неодноразове нез’u1103 явлення заявників у судове засідання. Суд, зокрема, вказав на те, що заявниця з’явилася лише один раз (21 травня 2002 року). Жоден із заявників не з’явився в судові засідання, призначені на 4 жовтня, 7 листопада і 13 грудня 2005 року, 20 січня, 27 лютого, 20 березня та 11 квітня 2006 року, не надавши ані незадовільних, ані взагалі будь-яких пояснень. Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що заявники не мали справжнього інтересу в підтримці свого позову, тому залишив позов без розгляду.

48.Заявники подали апеляційну скаргу. Вони не повідомили Суд про результат розгляду їхньої апеляційної скарги.

D. Інші події і провадження

49.У вересні 2003 року пана Р. було госпіталізовано зі струсом мозку і синцями по всьому тілу. 29 жовтня 2005 року кримінальне розслідування цього інциденту було припинено з огляду на ймовірність того, що пан Р., перебуваючи у стані сильного сп’яніння, впав із певної висоти. Заявники вимагали відновити розслідування, стверджуючи, що пана Р. побили бандити, для того щоб перешкодити йому давати показання як свідка у кримінальному провадженні стосовно їхніх майнових інтересів. Їхні апеляційні скарги, зрештою, були відхилені судами з огляду на відсутність у них права на звернення до апеляційного суду (locus standi).

50.Заявники також стверджували, що бандити кілька разів намагалися вбити їх, зокрема

у червні 2002 року, коли було спровоковано дорожньо-транспортну пригоду.


4349519547481862.html
4349586049760510.html
    PR.RU™